Історія

Історія міста Глиняни

Глиняни, містечко на Львівщині, уперше згадуються в документах 1379 року. Однак археологічні знахідки свідчать про існування на цих теренах великого поселення ще в часи Київської Русі та Руського королівства – у XII-XIII ст. А під час розкопок у 1922-1924 роках тут навіть знайшли елементи пізнього палеоліту. Перше поселення існувало в урочищі Діброва. Там знайдено кремінні знаряддя праці: різці, скребачки, рештки кісток мамонта (зуби, ребра…), що свідчить про оселі первісних мисливців. Хоча довкола були ліси, мешканці будували свої хати з глини – звідси й назва.

У 1397 році Глинянам, одному з перших серед міст Руського королівства, король Владислав ІІ Ягайло (який з 1395 р. часто бував тут) надав маґдебурзьке право. Це означало виокремлення його із загальної адміністративної системи держави і підпорядкування безпосередньо королівській адміністрації. Про статус королівського міста нагадував і тодішній герб Глинян: на ньому, як і на прапорі, зображені два леви, що тримають якір всередині вежі, а над ними –золота корона на червоному тлі – статус вільного міста. До речі, паралельно до знайомої нам назви в ті часи вживалася ще одна – Кручборг (Cruczborg).

У першій половині XIV ст. місто входило до складу Галицько-Волинського князівства. Непрямою вказівкою на одночасне існування Глинян та Львова є назва одного з головних шляхів, що пролягав через Львів – Глинянський гостинець. Причому стара його траса, як свідчать документами з XVI ст., пролягала через сучасну вулицю Лисенка. Очевидно, виникла вона в час, коли центр міста був на місці сучасного Підзамча, тобто до заснування нового Львова у ІІ-й половині ХІІІ ст.

Глиняни лежали на жвавому міжнародному торговому шляху, що поєднував Краків і Київ, а також Чорне море. Тому купці не могли оминути міста. Після отримання маґдебурзького права Глиняни почали розростатися. На 1621 рік у місті були 3 синагоги, 2 храми і 1 костел. Воно стало одним із центрів ткацького художнього промислу, зокрема, килимарства. Протягом XVII-XIX ст. у місті налічувалось до 500 ткачів. З іншого боку, розташування міста вабило сюди не лише потенційних інвесторів чи меценатів, але й татар, які неодноразово грабували й палили його. Їхні набіги відомі ще з часів володарювання короля Лева Даниловича (ХІІІ ст.), а з 1506 по 1512 рр. татари спустошували Глиняни близько 96 разів. Для захисту від ординців та оборони глинянці на початку ХVІ ст. захистили місто валами з дерев’яними укріпленнями та ровом, а 1603 року звели характерний для їхнього способу будівництва дерев’яно-земляний замок, оточений глибоким ровом. Середмістя брали в тісне кільце передміські райони – Війтівство, Задвір’я, Долішня, Застав’я, Підзамче, Мельники. Місто не раз зазнавало руйнувань та пожеж, але щоразу відбудовувалось.

У XV столітті місто було столицею найменшого в Галичині повіту. 1578 року Глиняни отримали привілей на проведення трьох ярмарків на рік.

Колись саме з Глинян польські монархи рушали до рідного Кам’янця. Читаємо про це у Самійла Величка (“За тим розпорядженням, коли безліч польського платного й посполитого війська зібралося під Глиняни, прибув туди з немалим числом затяжного німецького війська й король”). Місце збору коронного війська та посполитого рушення Руського воєводства – не стільки почесна, скільки обтяжлива місія. Десятки тисяч солдатів і шляхтичів збирались у Глинянах, очікуючи на похід. Після їхніх постоїв навіть ординці не видавалися аж такими страшними…

Після першого поділу Польщі Глиняни потрапили у власність Потоцьких.

Основними видами діяльності були землеробство і тваринництво. Працювали млини, пивоварні, розвивались торгівля і ремесла, особливо ткацтво. Протягом XVII-XIX ст. в місті налічувалось до 500 ткачів.

У 1921 р. в Глинянах було створено килимову фабрику, продукція якої експонувалася на виставках у Варшаві, Парижі, Нью-Йорку і, зокрема, відзначена золотою медаллю на виставці у Познані 1929 р.

Матеріали до історії міста Глиняни

Михайло Хамула “Місто моїх килимів”. – Лондон: Українська Видавнича Спілка в Лондоні, 1969. – 139 с.

Початок поселення на терені Глинян сягає в глибоку давнину. Археологічні дослідження, здійснені в 1913р., а потім у 1920 і 1924 рр., виявили, що людські стоянки були тут ще в пізньому палеоліті, приблизно 13-40 тисяч років тому. В урочищі діброва, на місці старої цегельні (до війни цегельня Заблоцького), були знайдені такі знаряддя праці давніх людей, як кременні скребки, різці, сокири, сліди попелищ, також  рештки кісток мамунта (зуби  ребра). Тож на цьому терені було одно з найдавніших поселень.