ЗМІ про Глиняни

Глиняни – «Галицький Люрд» (“Слово” № 1 (41) січень-квітень 2010)

“Відомості про різдвяне чудо у Глинянах передали до Риму. Невдовзі Папа Римський Пій ХІ коронував ікону Розп’яття Ісуса Христа і, на прохання Митрополита Андрея Шептицького, грамотою від 18 травня 1938 року надав церкві право на проведення відпустів на свята Вознесення Христового, Пресвятої Євхаристії, Різдва Йоана Хрестителя, Успення Пресвятої Богородиці, Воздвиження Чесного Хреста. Згодом Митрополит Андрей Шептицький надав церкві право проведення 12-ти відпустів на рік. З того часу люди з усіх-усюд здійснювали паломництва в Глиняни. Було заведено спеціяльну книгу, до якої настоятель храму о. Володимир Тим’як записував випадки зцілення, які почали відбуватися перед чудотворною іконою.”

Рукотворний килим – пан текстильного пленару (“Високий замок” №9 (3773) 2008 року)

Стрімко зростає інтерес до всього етнічного: люди купують вишиванки, слухають етно-музику, займаються народними ремеслами. Одним з таких ремесел є ткацтво, зокрема килимарство. Відродження саме цього мистецтва ставить собі за мету Міжнародний пленер художнього текстилю, який розпочався вже водинадцяте. Його темою став рукотворний килим.

Диво у Різдвяну ніч (“Високий замок” №1 (3408) 2007 року)

«Було це до війни, – згадує пані Богдана, витягуючи з альбому старі фотографії, – в січні 1936 року. Зближався Святвечір, малою дитиною разом із подругами я бігала поблизу церкви, – того року, як і нинішнього, була безсніжна зима”. Богдана Маркевич – одна з трьох жінок, котрі дівчатками першими побачили у вікнах церкви світло. “Ми подумали, що храм загорівся, тож через шпарки почали зазирати всередину…”. Пізніше Ізабелла розповідала, що світився почорнілий від часу образ. Інша дитина казала, що світло було то сильніше, то слабше, мовби у нафтовій лампі хтось то скручував, то підкручував ґніт. Діти побігли до паламаря Івана Ціслецінського, який мав ключі від церкви. Коли чоловік відчинив храм і подивився на запрестольний образ – почав плакати і молитися. Оговтавшись – побіг на дзвіницю і задзвонив так, як дзвонять на пожежу.

Диво на Свят-вечір (“Високий замок” №3 (2435) 2003 року)

“Із тих трьох дівчаток, які першими побачили диво у старенькій церкві, сьогодні у Глинянах мешкає тільки пані Богдана Маркевич. Ярослава Паньків уже померла, Ізабелла Новак живе у Тернополі. …З отцем Дмитром ідемо глибокими снігами до хати пані Богдани. У домі пані Богдани – сила-силенна образочків. Жінка витягує стару пожовклу фотографію довоєнного часу. На ній, ще маленькими, сфотографовані Богдана, Ярослава та Ізабелла. У 1936 році такі відкритки розлетілися по цілому світові – їх до Глинян пересилали з Польщі, Америки, Канади. “Ви пам’ятаєте, хто вас фотографував?” – “Чому ж ні. Отець Михайло Гаврилюк”.”