Історія

Дерев’яна церковна архітектура України належить до самобутніх визначних явищ світової культури. Церква Успення Богородиці у Глинянах є однією з найвиразніших і добре збережених пам’яток народного дерев’яного зодчества, вважається чи не найстарішою дерев’яною церквою Галичини. Завдяки свідомій позиції громади і священиків вдалось уникнути незворотніх змін у вигляді церкви. Існує версія, що храмів такого стилю побудови у світі збереглося лише шість: два в Україні (в Глинянах та на Закарпатті), два – у Польщі, один – у Чехії і ще один – в Угорщині.

Храм є живою легендою Божої сили, про що свідчить його історія. Кажуть, сюди приходив помолитися за щасливу долю українського народу гетьман Іван Мазепа, а два старезні ясени на подвір’ї посадив сам Богдан Хмельницький.

Церква Успення Пресвятої Богородиці збудована 1749 року в центрі містечка. Наприкінці XIX ст. розширена видовженням бабинця. У 1931 р. реставрована – проведено заміну гнилих конструкцій стін, підвалин, бані. Після Другої світової війни зачинена, а у 80-х роках XX ст. пристосована під краєзнавчий музей.

Церква тризуба, однобанна. Центральна нава має форму “пом’якшеного” квадрата. Четвертик нави переходить у восьмерик через кутаси. Восьмерик завершується високою банею, яку вінчає високий світловий ліхтар з маківкою. Вівтар має гранчасту форму. Баню, восьмерик та всі дахи церкви зашили бляхою у 1900 р.

За матеріалами досліджень церкви Іваном Могитичем запропоновано відносну періодизацію будівельних етапів. Першим з них була двозрубна схема: нава і вівтар. Баня була вкрита гонтям по зрубу. Первісно піддашшя опиралось на випусти зрубу. Між піддашшям і дахом містилось віконце для освітлення вівтаря. На другому етапі до нави прибудовано прямокутний бабинець, церква стала тридільною. Барокова м’яка форма бані з перехватом та глухим ліхтарем надали силуетові храму більш вишуканої форми. Сучасного вигляду церква набула внаслідок добудови до бабинця прямокутного рівноширокого з існуючим бабинцем об’єму та прямокутної ризниці, прибудованої до південної стіни вівтаря. Водночас спрощено форму піддашшя. Щодо питання з’ясування дат побудови І. Могитич вважає, що 1749 року відбувся один з етапів об’ємно-просторового розвитку церкви. Названа дата може, зокрема, вказувати побудову бані сучасної форми, яку одягнуто на наметовий зруб.

Поряд з церквою розташована мурована стінна дзвіниця з трьома арковими прорізами, зведена у 1930-х рр.

Збережений іконостас з першої половини XVIII ст. – п’ятиярусний, різьблений, золочений. Верхній ярус його у формі східців. Намісні ікони Св. Миколи та Спаса, ймовірно, датовані зламом XVII/XVIII ст., дияконські врата та, можливо, царські – 1938 р. В іконостасі є додатковий другий ряд ікон зі зображеннями євангельських подій, які святкують щонеділі «Цвітної Тріоді». Під намісними іконами на тумбах, які фланкують консолі, – сцени з житій: з житія св. Миколи, «Відпочинок на шляху в Єгипет», «Розмова Христа з Никодимом» і «Зустріч Марії та Єлизавети». Царські врата різьблені з чотирма медальйонами з поколінними зображеннями євангелистів. Дияконські двері мають погрудні зображення Богородиці (на північних) та св. Миколи (на південних). Різьба іконостасу – барокова. Цінним є вівтар ХVІII ст. з запрестольним образом «Розп’яття» у центральній частині. Ікона є в золоченій рамі. Фігура Христа в ореолі на золотому тлі. По краях вгорі над арковим завершенням – рельєфний орнамент. Вгорі на обрамленні напис – «Чудесно врятована ікона».

У 1886 році церква вдруге залишається неушкодженою після великої пожежі. Тоді цілковито згоріло все середмістя і навіть храм св. Івана Хрестителя на Застав’ї у передмісті Глинян. Коли палало місто, за спогадами очевидців, над храмом Успення з’явилася постать Божої Матері у блакитному вбранні з рожевим відтінком. Богородиця тримала над церковцею широко розведені руки аж до часу, коли жар полум’я спав. Вогонь валом доходив до стін храму і відкочувався назад. Усе довкола згоріло, а храм залишився неушкодженим. Аж настав момент, коли частоту богослужінь було обмежено до мінімуму: раз на рік тут виставляли плащаницю. Навіть з’явилась думка розібрати старий храм, а на його місці поставити пам’ятний знак. 12 червня 1936 року інженер Владислав Заморський провів детальні дослідження пам’ятки архітектури, підтвердивши її історичну вартість та відзначивши аварійний технічний стан. За зачиненими дверима запанувала не властива для молитовного місця тиша. Середина храму, як і всі образи у ньому, потемніла і закоптилася. Ікони та закутки покрилися шаром пилу і павутинням…

Однак сталася незвичайна подія, яка перетворила приречений на запустіння храм на місце паломництва для багатьох молільників.